Пам’ятайте!
В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.
Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?
Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:
1. Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.
2. Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.
3. Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.
4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.
В результаті дитина:
Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці.
Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.
У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.
Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї
1. Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.
2. Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.
3. Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.
4. Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.
Пам’ятайте!
По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.
Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.
Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.
· Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або невтішних висловлювань про своїх друзів чи колег.
· Нехай ваша дитина в кожний момент відчуває, що ви її любите, цінуєте та приймаєте такою, якою вона є. не соромтесь зайвого разу приголубити або пожаліти її. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.
· Стримуйте прагнення дитини провокують сварки з іншими. Треба звертати увагу на недружелюбного погляду одне на одного або бурмотання чого-небудь із образною собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи або бракує сил контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».
· Не прагніть припинити сварку, звинувативши іншу дитину в її виникненні й захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах виникнення непорозумінь.
· Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, які призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
· Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може переконатися в думці про те, що конфлікти неминучі, і продовжуватиме провокувати їх.
· Не завжди варто втручатися у сварки дітей. Наприклад, коли двоє дітей під час гри щось не поділили й почали сваритися, краще поспостерігати за цим конфліктом, але не втручатися в нього, тому що діти зможуть знайти мову, і при цьому вони вчаться спілкуватися одне з одним. Якщо ж під час сварок одна дитина завжди перемагає, а інша виступає «жертвою», варто припинити таку гру, щоб запобігти формуванню страху в переможеного.
Рекомендації батькам щодо поводження з гіперактивною дитиною
В цілому прийоми модифікації поведінки дітей з гіперактивністю можна звести до наступних:
• У своїх стосунках з дитиною дотримуйтеся "позитивної моделі". Хваліть її, коли вона на це заслужила, підкреслюйте успіхи. Це укріплює упевненість дитини у власних силах, підвищує її самооцінку.
• Уникайте повторень слів "ні" і не "можна".
• Розмовляйте з дитиною завжди стримано, спокійно, м'яко.
• Давайте маляті лише одне завдання на певний відрізок часу, щоб він міг його завершити.
• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
• Заохочуйте дитину за всі види діяльності, що вимагають концентрації уваги (наприклад, робота з кубиками, розфарбовування, читання).
• Підтримуйте удома чіткий розпорядок дня. Час їди, виконання домашніх завдань і сну щодня повинно відповідати встановленому режиму.
• Уникайте, по можливості, скупчення людей. Перебування в крупних магазинах, на ринках, в ресторанах і т. д. впливає на таку дитину надмірно стимулююче, збуджує дію.
• Під час ігор обмежуйте дитину одним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих приятелів.
• Оберігайте дитину від перевтоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.
• Надайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисні щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття, ігри.
• Постійно враховуйте недоліки дитини.
Гіперактивність може стримуватися за допомогою вищеназваних заходів.
«Покарання. Подумай, навіщо?»
Запам’ятайте сім правил:
1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному (воно має бути корисним).
2. Якщо є сумніви (карати чи не карати) – не карайте (ніяких покарань «про всяк випадок»).
3. За один раз – одне покарання. Навіть якщо вчинків скоєно багато, покарання може бути суворе, але одне за все одразу. Покарання – не за рахунок любові. Ні в якому разі не забирайте подарунки на знак покарання.
4. Пам’ятайте про час давності правопорушення. Якщо ви з’ясували, що вчинок скоєно давно, краще не карайте.
5. Покараний – прощений. Сторінка перегорнулася, не згадуйте про це. Не заважайте починати життя спочатку.
6. Покарання – але без приниження. Якщо дитина відчує перевагу вашої сили над її слабкістю, і вважає, що ви несправедливі – покарання подіє у зворотному напрямку.
7. Дитина не повинна боятися покарання.
«Як не потрібно карати і сварити»
Не можна карати і сварити:
- якщо дитина хвора;
- якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;
- якщо дитина їсть;
- після сну;
- перед сном;
- під час гри;
- під час виконання завдання;
- одразу після фізичної або душевної травми (бійка, погана оцінка, падіння) – необхідно перечекати, поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно втішати дитину);
- якщо дитина не справляється зі страхом, лінню, рухливістю, роздратованістю, із будь-яким наслідком, але щиро намагається подолати його;
- в усіх випадках, коли у дитини щось не виходить;
- якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;
- якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані.
«Правила культури поведінки і взаємин у сім’ї»
1. На піклування і любов батьків відповідай чемністю і чуйним ставленням до них
2. Не завдавай своїм близьким неприємностей, не ображай словами і вчинками.
3. Будь чуйним і ввічливим з усіма членами родини, бажай доброго ранку, на добраніч, вітай зі святом.
4. Завжди зважай на думку батьків і старших.
5. Слідкуй за охайністю свого одягу і зовнішнього вигляду.
6. Допомагай батькам у домашньому господарстві.
7. Завжди будь стриманим у виявленні своїх почуттів, терпимим до вад рідних.
8. Ніколи не проси і не вимагай від батьків дорогих речей, якщо їх придбання виходить за рамки матеріальних можливостей сім’ї.
9. Раціонально використовуй свій вільний час, дотримуйся режиму дня.
Якщо дитина пішла з дому
He шукайте проблему назовні - "зманили друзі", цікавиться подорожами, "Америкою". Дитина пішла, тому що їй погано. Найчастіше погано саме в сім'ї. Зрозуміло, більшість збігає не від хорошого життя. Але найчастіше поведінка дітей абсолютно незрозуміла.
Виявляються два типи сімей, в яких виросли "бігуни". З повних сімейних союзів матеріально забезпечених і прямо погано впливають на дитину: перший - із споживчим стилем виховання, де матеріальне благополуччя поєднувалося з повною бездуховністю, і другий - з відсутністю - емоційних контактів батьків з дітьми, нормальних, теплих взаємин.
Сприятливі відносини в сім'ї, зазвичай переносяться і в навчальну (діяльність) групу. Учні з таких сімей куди легше будують гарні взаємини зі своїми однолітками. Чому так буває?
Причин, що спонукають дитину з благополучної сім'ї вибрати "свободу" - безліч.
Ревнощі. Вони можуть бути спрямовані не тільки на молодшого брата. Об'єктом ревнощів може бути новий чоловік матусі або нова дружина татуся, і навіть батьківська робота. У будь-якому випадку дитині починає здаватися що його "зовсім не люблять». Біг з дому - це спроба привернути до себе увагу.
Романтика. Начитавшись книг, надивившись фільмів, вони раптом переймаються бажанням "стати сильними", довести собі та іншим, що можуть прожити без батьків, виїхати без супроводу на інший кінець країни, пошукати пригод на свою голову і абсолютно самостійно з них виплутатися. Ті, кому виплутатися вдається, зазвичай повертаються додому.
Образа. "Ситуаційне бродяжництво" - коли дитина йде з дому після скандалу з батьками. Вона зовсім не хоче залишати будинок і залишається на вулиці. У виховних цілях «полякати батьків» і домогтися свого і якщо їй це вдається, підліток бере метод на озброєння і надалі використовує його постійно.
Дружба. Від зв'язку з поганою компанією не застрахований жоден підліток. Іноді друзі підбивають "не бути маминим синком" і не "кидати компанію" - і підліток йде "розважатися": не ночує вдома, пропадає з поля зору батьків ... Ця ситуація, мабуть, найнебезпечніша з усіх: можливо, це дорога у кримінальну групу.
ЩО РОБИТИ?
- Якщо ви відчули, що втрачаєте контакт з дитиною, не пускайте справу па самоплив - зверніться до психолога.
- Якщо дитина одного разу вже тікала з дому - поговоріть з нею після повернення. Розберіть ситуацію по деталях - вам обом стане легше, просто тому, що ви виговорилися.
- Завжди підкреслюйте значимість дитини для вас. Залучайте її до "дорослої роботі", радьтеся з нею, нехай проявить мужність і самостійність у себе вдома.
- З молодшого віку привчайте до чистоти, виховуйте гидливість. Якщо не діють раціональні доводи, то спрацює інстинкт: дитина не зможе спати в бруді і не митися кілька днів.
- Не забороняйте приводити додому друзів - будете знати, з ким маєте справу. А добрі стосунки з друзями вашої дитини підсилюють довіру і всередині сім'ї.
Готуйтеся до повернення дитини додому: купіть подарунок, подумайте, яким чином ви продемонструєте свою радість від її появи: що вона вам потрібна, що необхідна; відразу ж залучіть її до якоїсь сімейної справи, яку здатна зробити тільки вона. Відверто запитайте себе:
1 - чи бачу я особистість у своїй дитині?
2 - поважаю я її?
3 - чи люблю я її просто за те, що вона є (a не за якісь вчинки)?
4 - чи є у дитини своя кімната або хоча б свій кут?
5 - дитина повинна мати свою шафу, полку для білизни, стіл для занять, місце для іграшок і т.д.
6 - дозволяю я дитині робити те, що вона хоче (завести собаку, ліпити, малювати, ...)?
7 - даю я дитині мінімум кишенькових грошей, щоб вона могла витратити їх просто так?
8 - чи є в сім'ї, рідні чоловік, з яким дитина могла б погуляти, помовчати, зробити якесь корисне діло?
Пам'ятайте, що найбільш позитивний вплив на виховання надають дідусі та бабусі, навіть якщо батьки в розлученні, забороняти спілкуватися з ними не можна.
Сходіть в школу і попередьте педагогів і адміністрацію про те, що трапилося.
Ні педагогам, ні батькам не слід випитувати в дитини про причини втечі: дитина не знає справжню, глибинну причину. Зовнішня причина (сварка з батьками, образа в школі, несправедливість) - тільки привід, що послужив поштовхом до втечі.
Догляд дитини - це серйозний показник глибинного неблагополуччя в сім'ї, пояснити суть якого може тільки фахівець.
Тому, зустрівши дитину, необхідно звернутися до психолога, інакше втечі з дому повторяться, і, в кінцевому підсумку, можуть призвести до більш серйозних наслідків (протиправні вчинки дітей використовує в своїх цілях злочинний світ).
ЛЮБІТЬ ДІТЕЙ!
Але любов має бути світлою і розумною.
